Ми — батьки з порожніми обіймами. Ми не обирали цей шлях, але знаємо, як болить втрата. Також знаємо, як болять необережні слова в час, коли ми найбільш вразливі. Ми знаємо, що ніхто нам ніколи не казав, як поводитись з батьками, які втратили дітей. Але ми хочемо поділитись знаннями, як краще спілкуватись з нами, щоб підтримати нас, не завдавши додаткового болю.
Втрата дитини через викидень, завмерт вагітність, мертвонародження або під час чи за короткий час після пологів — це одна з найбільших трагедій у житті, адже вмить очікування, сподівання та надії перетворюється у біль та страждання. Підтримка та радісні очікування від рідних та друзів — перетворюються у ізоляцію. Перші дні — це шок для всіх, потім настає період скорботи. Кожне слово, кожна фраза, кожна маленька дія в цей час може або допомогти повернутися до життя, або зашкодити.
Є зустрічі для сімей, які втратили дітей через викидень, мертвонародження або неонатальну смерть, і під час них легко побачити, що крім самої пережитої втрати, найбільше болю завдають необережні слова людей, які поряд, адже звідки знати, як правильно підтримати?
Ви пробуєте підбадьорити або заспокоїти нас, це дає вам сатисфакцію, що «ви щось зробили». Ви хочете щоб ми, батьки з порожніми обіймами, забули про біль і швидше почали рухатись далі. Ми почнемо рухатись далі, але біль буде з нами завжди. І дозвольте нам з ним справитись, а не просіть триматися, наче болю немає.
Біль після втрати дитини можна порівняти з сильним опіком: якщо його прикрити, заховати від оточення і від себе, опік не буде спричиняти різкого болю, але скоріш за все, ніколи не загоїться. Якщо ж його відкрити та лікувати, біль нестерпний, але це єдиний спосіб зцілитися. Шрам залишиться назавжди, проте з ним можна буде жити далі. Так само і з болем через втрату дитини, ви можемо пробувати допомогти нам відволіктись, або забути, а можете визнати наш біль, вислухати, допомогти нам пережити горе, і це допоможе зціленню.
Не кажіть нам цих фраз, якщо хочете нас підтримати:
«Принаймні ти …»
«Принаймні ти ще можеш завагітніти (мати інших дітей)»,
«Принаймні у тебе вже є інші діти»,
«Принаймні це сталось на ранньому терміні вагітності».
Інша вагітність у наших очах ніколи не буде безтурботною чи романтичною. Якщо у нас є інші діти, то однієї дитини тепер немає. Якщо у нас немає інших дітей, то ми батьки без дитини (ей). Термін вагітності чи народження не впливає на те, як сильно ми любили і як нам боляче зараз, ви ж не любите менше своїх дітей коли їм 10 років ніж коли їм 12 років? Слово «принаймні» краще взагалі не вживати, навіть якщо ми самі інколи говоримо цю фразу.
«Добре хоч…»
Немає нічого доброго коли помирає дитина, і не важливо, стається це на 8-му тижні вагітності, 30-му чи після пологів. Для вас, які не проходили через втрату дитини, дуже важко зрозуміти, наскільки сильним є зв’язок між батьками та дитиною, навіть якщо ми не мали можливості познайомитись з нашим дитям, пригорнути. Любов, яку ми не можемо подарувати нашим дітям болить безмежно. В час скорботи вищезазначені фрази нівелюють рівень нашої втрати, вони наче вказують на те, що це не важливо, що немає підстав переживати, а це ранить ще більше.
«У мене стався викидень на 8-му тижні вагітності, моя розписка була запланована через 3 тижні після того, як сталася втрата. Моя подруга сказала: „Принаймні ти будеш худенька під час розписки“, я не хотіла бути худенькою, я хотіла бути щасливою.»
«У мене помер син після народження. Він ніколи не потрапив додому, а всі дні його життя ми провели в інтенсивній терапії, пробуючи врятувати його. „Принаймні твою втрату можна приховати“, я не відразу усвідомила, яка болюча була ця фраза. Втрата дитини — це подія, яка змінила мене назавжди. Чому я повинна приховувати те, що у мене народився і помер син, якого я любила і люблю безмежно? Я знаю, як відповідатиму на запитання про дітей, мій син, Теодор, не буде частиною мого життя, яку я хочу приховати, він буде частиною мого життя, яку я збережу у своєму серці.»
Нам боляче і так, не потрібно заставляти нас соромитись нашої втрати, ми у ній не винні та це велике горе, з яким ми живемо кожного дня. Ми не хочемо вдавати, наче наших дітей не було, ми хочемо щоб про них також пам’ятали.
Краще підтвердіть, що ми пережили велику втрату і будемо поступово вчитися жити з нею далі, а ви будете поряд.
«А може …»
«А може (не) треба було робити вправи…»,
«А може (не) треба було раніше піти до лікаря…»,
«А може це тому що…»
Ми задаємо собі це питання постійно!
Ми шукаємо вину у собі, ми шукаємо пояснення. Як правило їжа, вправи, наявність чи відсутність розписки (так, такі коментарі теж можна отримати), спосіб життя чи інші навколишні речі не є причиною втрати. Не завжди є відповідь, чому так сталося. Відчуття вини не дає можливості реабілітуватися після смерті дитини, тому не заставляйте нас відчувати його. Краще розвійте наше почуття вини, а не культивуйте його. Ви будете самі чути питання від нас «А може…» «Якби…», і якщо це не є раціонально і не підтверджено медичними працівниками, краще заспокойте нас, сказавши, що скоріш за все, це не так.
«Я знаю, як ти почуваєшся»
«Для мене це була не перша втрата рідної людини, але смерть дитини не можна порівняти ні з чим!»
Не кажіть, що ви знаєте, як почуваються інші батьки в час скорботи. Навіть якщо ви теж втратили дитину, ваші почуття можуть бути іншими. Не порівнюйте втрату дитини із власною втратою когось з рідних, чи собаки, або кота (так, буває і таке). Краще, ніж сказати «Я знаю як ти почуваєшся», поставити питання «Як ти почуваєшся?» і вислухати. Наші емоції можуть мінятися щодня, тому не бійтесь ставити це питання знову через якийсь час і бути готовими вислухати ще раз. Це дуже допомагає нам в час скорботи.
«Так мало статися»
Ця фраза не допомагає зціленню, хоча її часто можна почути від нас, коли ми починаємо приймати горе. Ця фраза не визнає тих сильних почуттів горя і жалю, які ми відчуваємо. Час для нас вимірюється у «до» та «після». Фраза «Так мало статись», сказана близькими, лише говорить про нерозуміння масштабу трагедії.
Розповідати історії інших втрат
Одна з чотирьох вагітностей закінчується викиднем, а вісім дітей із тисячі не проживають більше ніж 20 днів з моменту народження. Кількість викиднів в рази більша ніж випадків захворювання раком грудей. Звісно, ви можете знати інші схожі випадки, і варто дати нам можливість зрозуміти, що ми не одні. Ви напевно думаєте, що якщо поділитесь історією, яку знаєте, це допоможе. Якби це допомагало, то всі сеанси у психологів виглядали б таким чином: психолог розповідає пацієнту історії, які він знає, а пацієнт мовчить і йому стає легше. Але це не так, психолог слухає. Часто ви хочете знайти рішення, але важливо просто почути нас. Вислухайте, навіть якщо ми вже багато разів розповідали свою історію (це спосіб прийняти трагедію, яка сталась), і лише вислухавши, дайте нам знати, що ви знаєте про інші такі випадки. Якщо ви побачите, що нам цікаво, поділіться. Але має зміст згадувати про інші історії, якщо вони можуть додати надії, бо зневіра у нас вже є.
«Будь сильною (им)!» або «Не плач»
Ця фраза говорить тільки одне: ховай свої емоції, я не хочу їх бачити, бо мені вони також спричиняють біль. Ви просите бути сильними або не плакати, ми будемо стримувати наші емоції перед вами, але сильнішими це нас не зробить. Ми будемо знати, що ви нас не хочете зрозуміти або не можете. Якщо ми плачемо перед вами, ми вам довіряємо, не просіть перестати, краще підтримайте нас, адже ми маємо за ким плакати! Чоловік не має бути сильним також! Ми — батьки які втратили дітей, ми чекали на них і ми далі любимо їх, але не можемо поділитись з ними любов’ю. І чоловіки, і жінки, ми плачемо однаково, нам боляче, і ми потребуємо підтримки.
Бути сильною (им) — це прийняти біль, а не ховатись від нього. А щоб прийняти його, треба дозволити собі бути слабкою (им).
Наступні фрази також не допомагають зціленню в час скорботи:
Все стається не випадково;
Твоє дитя зараз у кращому місці;
Не уявляю собі, як ти з цим живеш.
Важко повірити, що це чийсь план — смерть дитини та біль, який переживають батьки і рідні. Найкраще місце для немовляти — це обійми батьків. Ми теж не уявляємо, як ми живемо, як ми посміхаємось, як ми ходимо на роботу, як ми любимо. Адже кожної миті ми пам’ятаємо про нашу втрату.
Що варто сказати, якщо хтось з ваших близьких втратив дитину:
Я дуже співчуваю твоєму горю!
Я поряд, коли тобі потрібно
Я навіть не уявляю, як ти почуваєшся
Я не знаю, що сказати, але хочу щоб ви знали, я поряд і готовий (ва) допомогти.
І слухати, слухати, слухати! Це те, що допомагає нам позбутись частини болю, який є у нашій душі і навчитись жити з втратою.
Що можна зробити, щоб підтримати батьків, які втратили дитину (ей):
Допомогти із приготуванням їжі. Завжди можна просто принести щось приготоване, бо після втрати дитини навіть такі базові речі стають обтяжливими.
Допомогти по догляду за іншими дітьми. Просто взяти їх на прогулянку або у кіно, щоб ми мали можливість провести час у скорботі.
Прислати квіти та листівку, в якій висловити слова співчуття та пам’яті про втрачене життя.
Не боятися запитати нас про дитя: на кого дитинка була схожа, як назвали, чи є фото та ін.
Зробити подарунок в пам’ять дитини, що померла: ювелірний виріб, ангелик, сувенір з іменем дитинки.
Виходити на зв’язок першими та не боятись запитати про почуття, про те, чи ми справляємося з побутом. Запитання «Як ти» як правило отримує відповідь «Нормально», тому не бійтесь, якщо люди вам близькі, задавати більш відкриті запитання та пропонувати свою підтримку.
Пам’ятайте важливі дати: ви завжди можете запалити свічку в знак пам’яті або написати повідомлення з текстом, що ви не забули.
Спробуйте зрозуміти, для нас відвідування сімейних свят, хрестин, перебування поряд з іншими вагітними або дітьми може бути надто складним. Не наполягайте на жодних діях, дозвольте нам самим вирішити, що краще для нас, та поставтесь до цього з розумінням.
Скорбота не проходить за кілька тижнів, вона триває роками і надходить хвилями. Пам’ятайте про це. Навіть якщо вже пройшло багато років після втрати, біль може надалі залишатись сильним, особливо у період свят, днів матері або батька чи важливих дат.
І ще одне, ми дякуємо вам, що ви поряд у найскладніші миті нашого життя! Ми дякуємо вам, що ви шукаєте спосіб підтримати нас, вразливих батьків, з порожніми обіймами та розбитими серцями. Навіть, якщо ми не висловлюємо нашої подяки, ми ніколи не забудемо вашої підтримки та доброти!