Коли помирає дитина, будь то під час вагідності, під час пологів чи за короткий час після народження, з нею помирає і нове майбутнє, яке батьки собі уявляли та в якому хотіли жити, помирають мрії, помирають надії. Помирає дитя, яке батьки чекають і люблять, але ніколи не матимуть спільних спогадів та не матимуть часу разом.

Втрата дитини зазвичай є дуже неочікуваною подією і відбувається на разючому контрасті періоду безмежної радості та періоду нестерпного болю. Це робить іі переживання особливо складним та хаотичним. На контрасті, коли ти отримуєш безліч пивітань та порад, пов'язаних з вагітністю, а після втрата - стикаєшся з ізоляцією, з тим, що ніхто не знає, що сказати, що порадити, як з тобою поводитись.

Скорбота за втратою дитини проходить для чоловіків та жінок по різному, але варто дати собі право пройти всі її етапи, щоб зцілитися після втрати і жити далі!
Є особливі складності проживання втрати для жінок, адже саме жінка перша дізналася про вагітність, весь час була поряд з малюком і цей невидимий зв'язок між жінкою та її дитям є дуже сильним. Під час вагітності та після народження дитини тіло жінки проходить безліч гормональних змін. З'являється молоко, є бажання бути поряд з дитиною весь час, жінки можуть відчувати фантомні рухи у животі, тіло жінки потребує реабілітації після пологів і все довкола постійно нагадує про втрату.

Уже після похорону дитини, якщо це можливо було зробити, шлях скорботи також супроводжується тригерами. Це моменти, які нагадують нам про втрату і часто вони неочікувані. Наприклад, тригерами можуть бути запрошення на хрестини, анонсування вагітності, сцени з немовлятами у кіно, відділи з дитячими товарами у магазинах, перші місячні після пологів, перший секс після пологів, навіть масаж.

Для себе ми поділили етапи проходження скорботи за втратою дитини до, під час або за короткий час після пологів на 8 умовних етапів. Коли помирає доросла людина, вони можуть відрізнятися.

Шок

"Я не міг повірити, як так, я зараз їм, ходжу, вирішу якісь питання, а мій син - помер. Було відчуття сюрреалізму, я не міг зрозуміти, що відбуваєтся".

Жодна людина не готова почути про смерть дитини чи прийняти таку втрату. В цей момент тебе наче накриває хвилею, людський мозок просто не може справитися з такою інформаацією і більшість батьків потрапляють у шоковий стан. Це захисна реакція організму, але в такому стані батькам важко контролювати себе, важко приймати важливі рішення, важко сконцентруватися.

Є відчуття повної втрати контролю над тим, що відбувається довкола. Є відчуття, що ти спостерігаєш за всім, але не є частиною подій, які відбуваються.

Шок триває інколи до одного тижня і часто саме в цей період відбувається похорон, ще до того, як приходить усвідомлення втрати.


Заперечення

"Я пам'ятаю свою першу розмову із психотерапевтом за кілька тижнів після втрати сина. Я жодного разу не сказала, що мій син помер. Я говорила загальними фразами: втрата, те що з нами сталось, горе, я просто не могла сказати цих слів, я не хотіла в це ні вірити, а ні готова була це прийняти".

Заперечення є особливо важким етапом у переживанні втрати дитини до, під час або за короткий час після пологів. Немає спільних спогадів, дитя ніхто не знав крім батьків, а інколи - ніхто не бачив, навіть самі батьки. Прийняти таку втрату дуже важко.

Заперечення у чоловіків може проявлятися як самопереконання "я сильний, я не маю права на жаль", і як наслідок - втеча у роботу чи іншу діяльність.
Гірше, коли заперечення спричинене також і суспільним тиском, оскільки втрата дитини є стигмою, то сім'ї часто можуть чути знецінення їх горя від людей, які поряд "та ви ще молоді", "у вас ще все попереду", "принаймі це горе, яке можна приховати", "тільки нікому не розповідай про втрату". Всі ці фрази сказані для того щоб підтримати батьків, але на жаль можуть призвести до того, що період заперечення може значно розтягнутися у часі.

Щоб допомогти собі вийти з цієї фази ми рекомендуємо вести щоденник, написати свою історію, поділитися переживаннями та емоціями, також варто знайти людей, які пережили втрату дитини та поділіться з ними або долучитися до групи підтримки батьків, які втратили дітей. Пройти цей етап скорботи можна і з допомогою психотерапії або консультацій з психологом.


Відчуття вини

Втрата дитини у вагітності чи пологах часто супроводжується дуже сильним відчуттям вини. Для жінок воно спричинене хибним відчуттям поразки, наче це саме жінка не справилась, наче це тіло підвело. Такі відчуття є руйнуючими, і дуже важливо, щоб поруч були люди, які б могли запевнити жінку у тому, що вона не винна, це не її особиста поразка і часто немає пояснення, чому стається втрата.

Відчуття вини також може з'являтися за незроблене, несказане, за якісь вчинки чи дії, навіть за думки. Це дуже важкий емоційний стан, адже попри сильну скорботу та біль, він супроводжується негативом і самокритикою, звинуваченнями себе у тому, що втрати можна було запобігти. Часто ці звинувачення не мають раціонального грунту або по ігшому просто не могло статися. Це один з дуже складних етапів скордоти і варто отримати підтримку, щоб з нього вийти.

В такі моменти важливо проявити трішки більше турботи по відношенню до себе, можна повторно проконсультуватися з лікарем або поговорити з психологом, почитати історії інших батьків.


Злість

Важко сказати, в який момент може проявитися злість, але точно не варто себе вини за ці емоції. Це нормально, відчувати злість через те, що ніхто не був в силах запобігти горю, що немає можливості все змінити чи повернути час. Злість може проявитися і до людини, яка немає жодного відношення до втрати, це можуть бути друзі, колеги, просто хтось випадковий.

Варто знайти способи подолання власної злості, це може бути відвідування спортзалу, це може бути мистецтво, в якому можна виразити власні емоції, це може бути довга прогулянка, зрештою, якщо є бажання покричати, не варто себе стримувати.

Кожен раз, коли ви відчуваєте сильну злість, задайте собі питання про її походження, постарайтесь усвідомити її. Злість інколи є і ознакою певного повернення внутрішньої сили. В цей період важливе взаєморозуміння партнерів, щоб відчуття злості, яке часто проявляється в скорботі не нашкодило стосункам.


Депресія, відчуття ізоляції

Як правило цей період скорботи настає через 6 - 7 тижнів після втрати, коли починає приходити усвідомлення нової реальності. Одразу після втрати рідні та близькі завжди знаходяться поряд, готові підтримати, а от через якийсь час вони повертаються до свого нормального ритму життя, починають телефонувати рідше, рідше бачитись чи відвідувати. Це дуже болючий етап і супроводжується відчуттям самотності та ізоляції.

Втрата через викидень, мертвонародження або неонатальну смерть часто недооцінюється суспільством та близьким людям може здаватися, що вам вже пора справитися з болем і рухатися далі. Коментарі, очікування від інших, питання про плани на майбутнє часто заставляють думати, що "зі мною щось не так", але насправді тільки ви знаєте, скільки часу потрібно вам і саме вам вирішувати, коли "почати рухатися далі". Дозвольте собі проживати ці непрості емоції і ви побачите, що з часом вони відійдуть.

Але цей етап також потребує певних зусиль, щоб з нього вийти. Можливо варто почати вивчати щось нове, зайнятися спортом, поїхати у подорож. В цей період важливо зберігати соціальну активність, щоб швидше почати помічати оптимістичні сторони життя.


Спроба щось змінити

В цей етап скорботи ми шукаємо у власній голові рішення, якби ми щось змінили, чи могло б бути по іншому. Ми починаємо переглядати сотні варіантів, як по іншому могли виглядати події. Кожен задає собі питання "А що якби ...". В таких випадках допомагають історії інших батьків, де видно, що втрати бувають такими різними, що їх не можна було передбачити та ніхто не чекав такого повороту долі.

Цей етап скорботи виглядає наче спроба щось змінити, але коли приходить розуміння, що це незмінно, людина переходить до наступного етапу скорботи.


Відновлення

"До восьмого місяця після втрати я прокидалась, робила щоденні справи але навіть не думала, що ж завтра? Мені було байдуже чим я займаюсь, що я роблю, я просто існувала кожного дня, і лише після восьмого місяця з моменту втрати я відчула бажання знову брати контроль над своїм життям".

Період відновлення не означає що злість, смуток, печаль зникнуть назавжди. Емоції далі будуть надходити хвилями, особливо під час свят, дат народження або смерті дитини, інших важливих подій. Якщо вас накриває хвилею печалі, бажанням плакати - дозвольте собі відчувати, адже завтра буде краще. В період відновлення ми знову починаємо брати наше життя під контроль, починаємо свідомо аналізувати та потроху будувати плани на майбутнє.


Прийняття

Часто прийняття настає через рік після втрати. Це як умовний цикл, пережити кожну подію без дитя, яке мало бути з нами. Тут немає правильного часу. Є люди, які мають достатньо сил прийняти втрату значно раніше, а частині потрібно значно більше часу ніж рік. Біль від втрати залишається у серці, але він не заважатиме жити.

Прийняття приходить тоді, коли людина може згадувати та говорити про загинувше дитя, при тому не відчуваючи спустошення. Це той стан, коли батьки можуть впевнено сказати "ми пережили втрату дитини". Це той момент, коли знову починаєш відчувати щастя, з'являється надія та прийняття нової реальності.


І останнє

Скорбота не має правил, злість може тривати тижнями, а для когось один день, прийняття може прийти, а через деякий час ми можемо повернутися до відчуття ізоляції, наприклад, через наближення важливливої життєвої події.

Усі рекомендують відразу після втрати не приймати важливих рішень, таких як звільнення з роботи, постійна зміна місця проживання чи інших. Багато батьків помічають, що в стані сильного стресу може погіршитися робота мозку, пам'ять, концентрація уваги, швидкість реакції, може погіршитися здоров'я. Але все це з часом пройде та повернеться до попереднього стану.

Кожен проходить скорботу у власному темпі, тому для пар дуже важливо знати, що ви не будете проходити шлях скорботи однаково і не мати очікувань одне від одного. Якщо є така можливість, то спілкуйтесь про ваші емоції та переживання, щоб краще розуміти одне одного та бути опорою в складний час.

"Впродовж перших кількох місяців ми кожного вівторка та п'ятниці, в день коли народився наш син та в день, коли він помер, запалювали свічку. Інколи ми просто мовчали, інколи розмовляли і плакали, але це був наш час для того, щоб вшанувати його пам'ять, думаю це допомогло нам краще зрозуміти відчуття одне одного і прийняти нашу втрату та любов".

Дозвольте собі відчувати та не бійтесь звертатись по допомогу, це шлях до зцілення!