БЛОГ
ГОЛОВНА СТОРІНКА ОПІКИ АНГЕЛА
Рекомендації для медичних працівників від Тетяни Попович. Перинатальний психолог-консультант, ведуча Курсів з підготовки до пологів та майбутнього материнства «В очікуванні ДИВА», гештальт-терапевт, ст.викладач каф.психології Ужгородського національного університету.
Так складається, що саме медичний працівник першим повідомляє жінці чи парі батьків про їх втрачену вагітність; дитину, що померла; зруйновану надію стати батьками.
Саме тому, медичні працівники повинні бути проінформовані стосовно того, як само поводитися у подібних ситуаціях, на що варто звертати увагу та як вберегти себе від професійного вигорання.
⠀
Проживання самого факту народження, смерті, похорону чи мед.процедур не є завершальними у проживанні горя. Тому підтримка у ці миті є надзвичайно важливою і ресурсною. Це дасть батькам можливість і сили самостійно проживати горе, коли вже поряд нікого не буде.
⠀
Головним завданням в ситуації втрати дитини на різних етапах вагітності, в пологах чи в ранній післяпологовий період для всіх оточуючих, і для медичних працівників зокрема, - це не завдати додаткової травматизації.
⠀
Потрібно чітко усвідомлювати всі етапи горювання, з якими стикаються пацієнти: шок, заперечення, злість, звинувачення, самодокір, ізоляція, відновлення, прийняття.
⠀
Оскільки мед.працівники контактують із батьками саме на етапі ШОКУ, то тут важливо розуміти, що ж відбувається саме зараз з жінкою та парою, і як не завдати ще більшої шкоди їх психо-емоціному та фізичному стану.
⠀
Отже, стадія ШОКУ проявляється як невіра в те, що сталося, емоційні зриви, ейфорія або, навпаки істерія, зовнішня байдужість, розсіяна увага та мислення.
На тілесному рівні людина відчуває відчуття, що знаходиться поза власним тілом, втрата відчуття реальності, оціпеніння, понижена активність, або гіперактивність, говорливість, безсоння, втрата апетиту, головний біль, порожнеча в шлунку, біль у грудях чи в горлі, нудота, надмірна чутливість, важкість при диханні, сухість у роті.
⠀
За протяжністю цей етап може тривати від кількох годин до кількох тижнів.
Завданням медичних працівників та близького оточення на цьому етапі є підтримка та визнання перинатальної втрати.
Ні в якому разі не знецінювання: «Чого плачеш? Молода ж, ще народиш!»
«Так навіть краще». «Значить так мало бути». «Природа вирішила за нас з вами». «Значить було якесь порушення», тощо...
Подібні слова не є підтримкою, а навпаки – руйнують людину з середини. Краще вже просто мовчати і мовчки давати підтримку своєю присутністю. Дуже важливим є тілесний контакт. Можна просто потримати пацієнта за руку (звичайно, спитавши згоди на цей крок).
⠀
Потрібно допомогти жінці усвідомити те, що відбулося.
Як це зробити? - просто розповідати де вона зараз знаходиться, що відбулося, що роблять лікарі, для чого це потрібно. Якщо говорити психотерапевтичною мовою: ми «заземляємо» людину, приводимо в «тут-і-тепер», повертаємо в тіло.
Дуже важливо наголошувати на невинності жінки в тому, що сталося з нею та її дитиною: «Ви не винні в тому, що вагітність припинилася. Ви на це ніяк не вплинули».
⠀
Спеціалісти (медики та психологи) повинні орієнтувати родичів жінки на інформування людей навколо про те, що відбулося, аби уберегти її від нетактовних звертань, запитань чи реплік. А також, варто націлити родичів на організацію ритуалів прощання (похорони), чим самим дати можливість та місце жінці почати усвідомлювати свою втрату і перейти на наступні етапи. Рідним можна порекомендувати прочитати
матер
іал п
ро підтримку.
Ще медики можуть проінформувати інших мед.працівників, які супроводжували жінку, поки вона стояла на обліку в жіночій консультації та сімейного лікаря про смерть дитини.
⠀
Всередині колективу медики можуть створити собі універсальний знак, яким ідентифікуватимуть, що це пацієнти, які переживають втрату (наприклад спец.значок на дверях палати у вигляді рожево-блакитної стрічки - символ перинатальної втрати у всьому світі, такі наліпки на медичну карту та значки на дверну ручку можна замовити безкоштовно, у кінці матеріалу буде посилання).
⠀
І доречним буде ізолювати батьків, що втратили дитину від інших породіль та здорових дітей. Перебувати поруч із щасливими батьками пацієнтам, що переживають перинатальну втрату, буде нестерпно боляче. Це навіть може призвести до т.з. ретравматизації ще в стінах медичного закладу.
Потрібно розуміти, що перинатальна втрата є нелегкою для усвідомлення та суспільно-табуйованою. Саме тому потрібно чітко називати слова своїми іменами, говорити зрозумілими фактами, не вживати складної термінології. При цьому бути тактовним, гуманним та нерізким.
⠀
Отже, важливо пам’ятати та враховувати у своїй роботі наступне:
- Визнання факту існування дитини, повага до дитини, що померла (незалежно від строку вагітності);
- Визнання батьківства пацієнтів, їх батьківських почуттів та емоцій, повага до них;
- Емпатія і співчуття, гуманне ставлення з боку всіх медичних працівників;
- Зрозуміла і гуманна комунікація (вербальна і письмова). Уникайте слова «плід», «викидень», «це», тощо. Ці слова зневажливі до пам‘яті про дитину. Доречним є слово «дитина». У випадку, коли перинатальна втрата сталася на пізніх строках вагітності, чи в пологах, поцікавтеся можливо батьки вже обрали ім'я для дитини. Якщо так, спитайте дозволу називати померлу дитину по-імені.
- Відкритість у спілкуванні з батьками, що втратили дитину (пам‘ятайте, що стрес і скорбота негативно впливають на те, як батьки сприймають, запам‘ятовують і реагують на інформацію. Дайте їм можливість задавати запитання, дайте їм час на прийняття рішень. Будьте терплячими і тактовними. Задавайте відкриті запитання, тобто такі, на які пацієнти не матимуть можливості відповісти коротко: «Так чи Ні». Детально та зрозуміло озвучуйте всі медичні маніпуляції, які проводите. Роз‘яснюйте для чого ви це робите. За потреби повторюйте сказану інформацію, перепровіряйте чи вас вірно зрозуміли.
Наголошуйте, що в проживанні скорботи та горя треба приділяти більше уваги турботі про себе та своє тіло: повноцінне харчування, догляд за тілом, прояв почуттів та емоцій (сльози, проговорювання, вербалізація), бути поруч з іншими людьми, просити допомогу, не ізолюватися від світу. Делікатно проінформуйте жінку про гормональні зміни в грудях через лактаційні процеси, про кров‘янисті виділення, про контрацепцію та фізичну активність.
Надайте батькам підтримуючу інформацію (
тем
ати
чні буклети, листівки, які можна безкоштовно замовити у ГО "Опіка Ангела"
) і посилання на різні інтернет ресурси, сайти, сторінки в соц.мережах, об’єднання батьків зі схожими історіями.
Як от, наприклад:
- ГО Опіка Ангела;
- Дбайливо до себе;- ф/б група «Обійми для батьків. Підтримка після пологів та не тільки».
- ф/б група «Янголи. Група підтримки батьків, які зазнали перинатальних втрат».
- ф/б група
«
Г
рупа підтримки батьків, які втратили дітей до, під час чи після пологів».
Можна залучати різноманітних профільних спеціалістів інших допомагаючих спеціальностей: перинатального психолога, психотерапевта, соціального працівника, консультанта по ГВ, інших батьків, жінок, які раніше переживали подібне і благополучно справилися із цим горем.
Також ви можете безкоштовно замовити інформаційні матеріали для підтримки батьків для вашої медичної установи від ГО "Опіка Ангела" та посібник. Замовити матеріали.
⠀
Ще потрібно пам‘ятати, що перинатальні втрати мають вплив і на медичних працівників. Керівництво мед.закладу повинно піклуватися про т.з. «внутрішній сервіс» та стабільний психо-емоційний стан своїх працівників аби уникнути професійного вигорання.
В допомогу: самодопомога, турбота про себе, відпочинок, підтримуюча індивідуальна психотерапія, колегіальна підтримка.
БЛОГ
ГОЛОВНА СТОРІНКА ОПІКИ АНГЕЛА
Більше інформацію про організацію Опіка Ангела:
Примітка: матеріал підготовано на основі:
- брошури «Прощання з Ангелом. Рекомендації при роботі з перинатальними та неонатальними втратами. Для медичних працівників, доул та всіх, хто професійно працює з потерпілими батьками. - 2019 ГО Опіка Ангела та
- навчального курсу «Психологічна робота з втратою в перинатальному періоді», Центр перинатальної психології Марини Ланцбург, Москва.