Стосунки після втрати
Вагітність, пологи, батьківство й материнство – це неймовірний і глибокий досвід. Часто пара пов’язує цей стан з новим щасливим етапом свого життя. Майбутні батьки будують плани, ставлять так званий маячок “як ми будемо жити з появою малюка”. Але не завжди цей шлях простий та радісний. Іноді стається так, що цим сподіванням не судилося статися.
“Коли ми дізналися, що чекаємо на первістка, нас охопило відчуття ейфорії. Здавалося, що любов переповнює і ми готові ділитися нею з усім світом. З ентузіазмом готувалися до появи малюка: розпочали ремонт, бо хотіли, щоб дитинка була огорнута красою з перших днів життя, обирали ім’я, планували відпочинок з урахуванням того, що нас буде вже троє. Навіть думали який садочок обрати та сперечалися на кого буде схожим…
Наш ідеальний світ рухнув, коли ми почули на плановому УЗД в 12 тижнів слова: “Мені дуже шкода. Серцебиття у плода відсутнє”, - розповідає Катерина.
Плекання любові. Стосунки після втрати дитини у вагітності та пологах
Втрата дитини у вагітності та пологах — важке емоційне потрясіння та горе. При цьому, в першу чергу, всі намагаються врятувати жінку, маму. Чоловік, традиційно для нашого суспільства, лишається осторонь. Стосунки цих двох також переживають не менше потрясіння. Самі ж пари скоріше думатимуть про підтримку одне одного та про власне ментальне здоров'я, а все, що відбувається з відносинами відходить на задній план.
Стосунки сприймають за щось стабільне, присутнє по замовчуванню, тобто не одразу звертають увагу на те, що все змінилося. Життя продовжується далі, на фізичному рівні мало що змінюється: робота, побут, обов’язки. Але пара, двоє, які залучені в ці процеси вже не ті, вони поранені та збентежені.
Стосунки сприймають за щось стабільне, присутнє по замовчуванню, тобто не одразу звертають увагу на те, що все змінилося. Життя продовжується далі, на фізичному рівні мало що змінюється: робота, побут, обов’язки. Але пара, двоє, які залучені в ці процеси вже не ті, вони поранені та збентежені.
“Десь за пів року після втрати я зрозуміла, що такими, як раніше наші відносини вже не будуть. Не те щоб в думках було сформульоване саме так, це було на рівні відчуттів.
Окрім великого болю та туги за втраченою вагітністю я відчувала щось подібне на сором. Я згадувала ті миті, коли ми були абсолютно щасливі у нашому чеканні на появу малюка. Я пам’ятала радісні очі чоловіка, його піднесений настрій. Тепер же я бачила нові зморшки біля очей і розуміла, що його посмішка ніколи вже не буде на сто відсотків безтурботною і хибно думала, що частково винна в цьому я та моє тіло.
Було пекуче відчуття оголеності та вразливості, ніби хтось побачив тебе у найінтимніший момент. Хотілося безумовної підтримки від партнера, говорити про втрату, плакати в обіймах, але стримувала себе, бо знала, що чоловік також горює і нечесно було класти подвійний вантаж болю на його плечі.
З часом до відчуття сорому приєдналося роздратування. Мені здавалося, що чоловік занадто швидко оговтався, продовжує жити як раніше. Це дуже ображало і сприяло віддаленню один від одного. Але зовні мало що змінилося. Ми жили нашим звиклим життям, ходили на роботу, вечеряли в улюблених кафе, ось тільки ми вже були не ми…”
Чому так стається? Приховане розчарування криється за тим, що стосунки ж наче є, це те стале, що залишилось коли світ пішов з-під ніг через втрату. Але щось не так. Ця стабільність підірвана. Відносини починались з дружньою, життєрадісною людиною, яка була поруч у хвилини радості та смутку, підтримувала, але зараз вона вже не та, розбита горем, занурена у власні думки.
З втратою все звичне набуває інших тонів, а в партнері або партнерці хочеться бачити опору, адже біль дуже важко нести самотужки. Та поруч — уже не та людина, з якою ви починали стосунки, а хтось, у кого в середині також болить. І ця особистість теж потребує опори та підтримки. Тобто підірвались усі основи, і відносини двох теж.
З втратою все звичне набуває інших тонів, а в партнері або партнерці хочеться бачити опору, адже біль дуже важко нести самотужки. Та поруч — уже не та людина, з якою ви починали стосунки, а хтось, у кого в середині також болить. І ця особистість теж потребує опори та підтримки. Тобто підірвались усі основи, і відносини двох теж.
Як же зцілювати стосунки? Що робити, щоб не втратити їх?
- Усвідомити те, що відбувається та не очікувати один від одного проживання горя за певним сценарієм. Розуміти, що партнер може проявляти емоції по-іншому. Знання про горювання, про його прояви та етапи проходження допоможе зрозуміти один одного краще.
- Створювати простір для горя та створювати простір для стосунків. Можливо якісь дні виділяти час для того, щоб проговорити власні емоції, переживання, пов’язані з втратою. Створити простір для горя, щоб воно не охоплювало всі відносини й мало своє місце. Це може бути певна дата, наприклад, Всесвітній день обізнаності про пренатальні та перинатальні втрати чи день батька та матері.
- Більше турбуватись одне про одного без очікувань. Просто якийсь час погодитись, що вам обом потрібно більше опори. Стосунки, як каже Брене Браун (американська професорка, письменниця та ведуча подкастів, яка відома своєю роботою про сором, вразливість і лідерство) це не 50 на 50 - це всі 100 процентів. І кожен дає стільки, скільки може саме зараз, якісь дні хтось з вас зможе вкласти тільки 20 відсотків, інший - 80. А якісь дні ви обоє зможете вкласти тільки 20 відсотків у стосунки, тоді варто подумати, чим і як ви можете наповнювати відносини, не очікуючи від іншої людини того, що зараз неможливо дати.
- Змиритись з тим, що якийсь час будуть світлі дні, а якісь дні будуть темні. Це мине.
- Завжди пам’ятати, що втрата не перекреслює все те хороше, що було у вашому житті. Тож намагатися частіше згадувати світлі моменти: чому ви разом, як починались ваші стосунки, як ви дбали та підтримували одне одного. І безумовно вірити в те, що так буде і в майбутньому, після проживання горя.
- Створити спільні ритуали також допомагає. Обрати день та час, коли ви разом вшановуєте пам'ять дитя, яке загинуло, спільно посадити дерево, вдвох поїхати в якесь особливе місце. Все те, що ви можете зробити разом.
- Скористатись допомогою психолога також часто допомагає партнерам краще зрозуміти один одного. Та тільки це не зможе стати тим бальзамом, який допоможе зціленню ваших стосунків без ваших зусиль. Працювати над відносинами повинні бажати обидва.
“Коли ми з чоловіком зрозуміли, що наші відносини геть змінилися, то вирішили, що не хочемо повільно ставати чужими. А саме це і відбувалося. Наш шлюб став “механічним”, таким собі “побутовим”. Ми працювали, оплачували рахунки, наводили лад в оселі, навіть ходили в гості та сміялися. Але все це було не таким як раніше. Ми робили все це тому, що так було треба, так було правильно.
Першим не витримав чоловік і сказав, що треба рухатися далі, але не просто йти вперед за інерцією, а спробувати відчути смак життя. Тоді ми вперше проговорили всі наші образи, виплакали накопичене горе, озвучили несказане: як ми сумуємо за малюком…
І вирішили: ми повернемо минулих себе: люблячих, щасливих, безтурботних, при цьому в наших серцях завжди житиме наше дитя. Звісно це непросто зробити. Але ми не зупинялися. Я зверталася за допомогою до психолога, а чоловік знайшов в собі сили стати тою опорою, якої не вистачало нашим відносинам”.
У програмі Бути Батьками Ангела є ціла окрема секція про стосунки. Рекомендуємо вам разом подивитись її, щоб допомогти вберегти те світле, що тримає вас разом.
Хочу щоб таких матеріалів було більше!
ПІДТРИМАТИ ОПІКУ АНГЕЛА
ПІДТРИМАТИ ОПІКУ АНГЕЛА
БЛОГ