15 порад люблячим та відважним батькам
Батьки з дітьми обговорюють безліч тем. Про щось говорити просто, про щось – складніше. Але, якби ми могли поставити на ваги кожну із тем, то, мабуть, найважчою була б тема смерті. Саме вона часом здається батькам «непідйомною» для пояснення дітям і надважкою для власного усвідомлення. Теми смерті, втрати, горя, скорботи часто містять у собі біль, сльози, страх, провину, злість, розгубленість… І для того, аби «відгородити» себе й дітей від цих непростих відчуттів й думок, деякі батьки стають «стіною» між цими розмовами й дитячими запитаннями. Глухою й німою стіною. Стіною-табу. Стіною, яка, насправді, не відгороджує від болю, а навпаки — не дає доступу до формування внутрішнього спокою й довіри. Довіри між батьками й дітьми. Довіри між нами й Богом. Довіри до себе.
Про те, як говорити з дітьми про смерть рідних, близьких чи незнайомих людей, написано немало публікацій. Сформульовано десятки чітких й мудрих порад: як, що і коли розповідати дошкільнятам, школярам чи підліткам…
Однак, існує ще одна вужча тема, з якої непросто знайти інформацію-поради для батьків. Про те, як розповісти дитині про смерть новонародженого чи ненародженого братика/сестрички.
Братика/сестрички, які народилися вчасно, та чомусь «відпустили» додому маму саму.
Або братика/сестрички, які прожили у мами під серцем лише декілька тижнів чи місяців.
Чи які тривалий час жили в пологовому будинку під наглядом лікарів, яким можна було махати ручкою через скло, але які все ж не приїхали додому в своє ліжечко…
Розмови про це не можуть бути «німими», забороненими. Бо дитина навіть у мовчанні й сльозах дорослого відчитуватиме біль, смуток, страх чи гнів. У батьківських поглядах, виразах облич, голосі, діях.
Але! Відчитуватиме у своєму дитячому «трактуванні», а, отже, не завжди правдиво та безпечно. А ще, засвоїть, що смерть – це не частина життя, а щось дуже погане. Про що ніколи не можна говорити й чого варто боятися завжди.
А ще, відчуватиме високий рівень тривоги. Бо не знатиме, як саме втішити батьків, від чого їх розрадити, у чому підтримати.
З дітьми про смерть говорити потрібно.
І це під силу усім батькам. Саме батьки - найближчі люди своєї дитини - здатні «підняти» й обговорити цю наче «непідйомну тему». Саме батьківська любов на стільки сильна й витривала, що не боїться жодних тягарів. Не боїться глянути дитині в очі, вислухати її запитання й промовити перше слово. А далі – усі інші слова, речення, історії… Болючі, але з любов'ю… Сумні, але зцілюючі… Непрості, але правдиві… Слово за словом. Крок за кроком. До спокою, довіри і «нестраху».
Кілька важливих порад, які можуть полегшити ці непрості дитячо-батьківські діалоги:
1. Говоріть одразу.
Говоріть з дітьми про смерть новонародженого малюка одразу. Не через тиждень, місяць, роки. Одразу після повернення з лікарні.
2. Говоріть, навіть якщо не сказали одразу.
Якщо так сталося, що про смерть братика/сестрички довго замовчувалося, все ж поговоріть про це. І поясніть дитині, чому не розповіли раніше.
Можете відверто зізнатися в тому, що боялися її засмутити. Або що самі були настільки засмученими, що Вам було важко розповісти про це.
Якщо дитина проявлятиме злість, образу, обійміть та попросіть вибачення. Вміти перепросити – це особлива мужність й сила, яка є даром усіх люблячих і мудрих батьків.
Якщо самі відчуватимете провину за те, що не розповіли одразу, уявно замініть її на відповідальність. Провина – це пальне, яке спалює само себе, й не дає Вам зрушити з місця. Відповідальність – це вибір діяти, виправляти помилки, йти далі, жити: навіть якщо дуже малими кроками.
Тому фразу «Чому ж я цього не розповіла раніше?» замініть на «Так, я цього не розповіла вчасно. Отож, що можу тепер з цим зробити? Як діятиму далі? Як розповім тепер?».
Страх «розповісти одразу» може бути спричинений страхом дорослих травмувати дитину своєю розповіддю (бо дуже люблять її і хочуть вберегти від будь-якого болю). Або тим, що батьки не хочуть ще раз усе згадувати й «повертатися в минуле». Або, переживаючи горе й скорботу, батьки відчували сильний душевний біль, який втамувати самостійно було дуже непросто. І вони потребували підтримки духівника, психотерапевта чи іншої людини.
3. Говоріть, навіть якщо дитина померла давно.
Якщо Ваш малюк помер давно, і якщо Ви уже після його смерті народили інших дітей, усе ж колись потрібно дітям розповісти про те, що у них є на Небесах ще одна сестричка чи братик.
4. Не був, а є.
У розмові про смерть малятка, не використовуйте слів «був», «була». Бо цей братик/сестричка є. Є на Небесах. «Ти маєш братика/сестричку на Небесах». Одна мама розповідала, як була якось на прийомі у лікаря зі старшим сином. Лікар запитав у хлопця, скільки в сім'ї дітей. На що той відповів: «Нас троє. Але один помер».
5. Любіть та оплакуйте разом з дітьми
Важливо, щоб діти знали: у сім'ї люблять померлу дитину. Люблять і оплакують.
Можете визначити особливе місце в домі, де буде куточок пам'яті малюка. Розмістити там фото немовлятка (якщо воно є) або якусь особливу статуетку-серденько, свічечку.
Доглядаючи за могилою братика/сестрички, дитина може обрати якійсь особливі квіти, які висаджуватиме з теплом та любов'ю до малечі.
Одна мама розповідала, що якось сказала синові, що любить його найбільше з усіх дітей на світі. На що хлопчик відреагував запитанням «А сестричку що, не любиш?» (маючи на увазі померлу сестричку-немовля).
6. Враховуйте вік дитини.
Говоріть такими словами, які вона зрозуміє. Просто й доступно.
Можливо, у 15 років ви розкажете їй більше деталей щодо причини смерті її братика/сестрички, однак 3-річоному малюку варто сказати кілька зрозумілих та простих фраз. Без медичних термінів й без тривожних образів.
Пам'ятайте: у різному віці діти по-різному сприймають смерть.
Так, до 5 років, дошкільнята можуть уявляти смерть як щось тимчасове, що піддається ремонту. Тому вони не завжди можуть зрозуміти, що таке смерть. Але це не означає, що їм не треба про неї розповідати. Може бути таке, що після почутої новини про смерть братика чи сестрички вони спокійно підуть гратися (проживаючи почуте по-своєму – у грі).
І все ж важливо озвучити їм правду!
У 5-9 років діти починають бачити й розуміти, що живі створіння помирають і відходять кудись безповоротно. Діти 9-12 років, зазвичай, сповна усвідомлюють неминучість смерті для кожного.
7. Говоріть не лише словами
Враховуйте тон вашого голосу й інтонації! Для дітей вони часто значно важливіші за ваші слова. Тому надзвичайно важливо не лише те, що ви скажете, а те, як ви це скажете. Якщо ваш голос тремтітиме від страху травмувати дитину страшною звісткою, дитина це відчує і справді може відчути сильну тривогу й страх. Тому налаштуйте себе на розмову, сповнену любові, а не страху. Говоріть на рівні очей дитини. Якщо вона не проти, можете тримати її за руку.
8. Говоріть про почуття
Враховуйте, «обіймайте», приймайте, любіть свої почуття й емоції! Перекладайте дитині «мовою слів» ваші емоції.
Якщо не можете стримати сліз, спокійно поясніть дитині, чому плачете. Зізнайтеся, довіртеся їй. Дитина не завжди розуміє поняття «душевного болю», але ви можете сказати їй, що сльози – це як мило для душі. Як бальзам для рани. Рани, яка потребує перев'язок й цього «бальзаму» для легшого загоєння.
Скажіть, що коли ми вдаряємося в коліно чи руку, можемо сильно розплакатися від болю. І це нормально. Так само, як нормально плакати від душевного болю.
Скажіть, що, коли хтось дуже близький та люблений нами помирає, нам може бути сумно. Ми можемо плакати чи навіть сердитися.
Поговоріть з дітьми про емоції й почуття в горі. Про те, що відчуваєте ви і вона. Пам'ятайте: жодні емоції у скорботі не заборонені! Але їх заборонено неконструктивно (так, що нашкодить мені чи іншим) проявляти. Тому їх важливо назвати і мудро проявити.
Але!!! Слідкуйте за тим, аби у присутності дитини занадто довгий час не перебувати у стані депресії. Можливо, інколи, якщо є можливість подбати про дитину комусь з рідних, батькам, що переживають скорботу, варто якийсь час побути наодинці з самими собою та Богом.
І ще. Забудьте про фрази «Не переймайся!», «Не сумуй», «Не хвилюйся»…
9. На дитячі запитання відповідайте любов'ю
Дитина може задавати вам багато запитань щодо смерті братика/сестрички. Не бійтеся їх. Відповідайте любов'ю.
Пам'ятаючи, що дитина, зазвичай, не ставитиме запитань, на які не готова почути відповідей. Ви також можете відверто зізнатися, що не маєте відповідей на деякі з її запитань. Оскільки, бувають такі запитання, відповіді на які ми можемо отримати лише через багато років.
Один чоловік розповідав, як дитина «закидала» його запитаннями, на частину з яких просто не мав відповідей. Тоді зітхнув, розвів руками і зізнався: «Не знаю…». На що дитина сказала: «Не хвилюйся! Просто нагадай мені, будь ласка, щоб, коли ми будемо в Небі, я ці запитання поставила Богові. Гаразд?»
А ще, дитина може задавати вам одні й ті ж запитання по кілька разів. Відповідайте на них ще раз і ще раз. Для кращого проживання сильних почуттів й зниження рівня тривоги, дитині важливо дещо чути від люблячих батьків ще раз і ще раз. Пам'ятайте: дитяча психіка не є зовсім беззахисною! Вона працює так, що захищає дитину від травмування. Тому дитина сприйме із Ваших слів на стільки, на скільки здатна буде сприйняти.
Але на деякі запитання можете скористатися ще й таким варіантом відповіді: «Ти задав дуже цікаве запитання… Я б ніколи не додумався про таке запитати… Не забудь його, будь ласка, і нагадай мені завтра (через тиждень…). Я подумаю, або Я пошукаю відповідь на нього в одній важливій книзі (або запитаю свого знайомого, який точно знає відповідь на нього…)».
10. Обережно з метафорами й порівняннями!
Уникайте метафор, порівнянь, образів, які в уяві вашої дитини можуть виглядати по-іншому, ніж у вашій. Ось низка фраз, яких не варто казати:
- «Бог забрав твого братика/сестричку. І, коли забере нас, ми познайомимося з малюком». Після такої фрази дитина може відчувати образу на Бога, або боятися своєї смерті чи смерті батьків.
- «Твій братик/сестричка заснули назавжди». Важливо казати одне слово – помер. Не заснув! Оскільки, після фрази «заснув назавжди» у дитини може виникнути страх засинання чи страх сну, у якому вона теж може померти.
- «Твій братик/сестричка завжди дивляться на тебе з небес». Будьте обережні з цією фразою. Бо дитина може сприйняти братика за наглядача, що пильно слідкує за нею.
- «Твій братик/сестричка тепер ангел». Часто померле немовлятко батьки називають «ангелом». Це тепла метафора для мами чи тата. Однак, образ брата/сестрички-ангелика не зовсім доречний у розмовах з дітьми.
Деякі батьки, наприклад, вживають такі фрази: «Він одягнув крила і полетів до Неба», «Він тепер ангел, дивиться на тебе з Неба» тощо. Так, наприклад, подібні фрази дошкільнята сприймуть дуже буквально. Адже у них наочно-образне мислення, а, отже, усе хочуть побачити, торкнутися, спробувати. Існує навіть небезпека того, що вони вирішать: для того, аби літати і бути ангелом, просто потрібно померти. Сили душевного болю від втрати й смерті вони ще також не здатні відчути на рівні з дорослими, тому й «померти» для них може бути не чимось надто страшним. Сучасні комп'ютерні ігри, мультфільми взагалі пропагують життя з правом на кілька смертей…
11. Говоріть просто й правдиво. Але не мовчіть!
Аби пережити біль втрати, нам потрібно говорити й «виймати» цей біль назовні через наші слова. Поясність дитині, як виглядає життя багатьох живих створінь. Скажіть, що смерть – природне закінчення життя старенької людини. Але, коли помирає маленька чи молода людина, нам стає особливо сумно. Проте, такі смерті трапляються нечасто.
Ось фрази, які в діалогах з дітьми про смерть радять вживати психологи. Фрази, які вам можуть згодитися в діалозі з дитиною про смерть її новонародженого чи ненародженого братика/сестрички:
- Я вірю в те, що твій братик (сестричка) зараз з Богом(на Небасах).
- Хтось помирає пізніше, хтось швидше. Більшість людей живуть дуже довго. Але деякі – ні. Ми з тобою плануємо жити довго. І ще багато всього хорошого встигнути й зробити.
- Ти запитуєш, чи я також не помру? Я вірю в те, що житиму ще довго. І що піклуватимусь про тебе, дбатиму, допомагатиму з тим, що тобі буде потрібно. Ми житимемо довго й радісно. Але, навіть якщо станеться так, що я помру, є багато інших людей, які зможуть турбуватися про тебе й любитимуть тебе.
- Бувають різні хвороби. Іноді якась непроста хвороба може спричинити смерть. Але смерть – це завжди непередбачувано. Навіть якщо людина хворіє, вона не знає, коли помре. Але я сподіваюся, що ти і ми будемо жити довго. І переживемо ще багато-багато радісних подій! (акцент на житті й радості!). Наш організм сильний, і дуже відважно бореться з різними хворобами.
- Ні, смерть не заразна. І вона не є людиною, що приходить і забирає когось. Але вона є неминучою. Смерть – це природньо.
- Тобі нічого не загрожує! Ти у безпеці. Я з тобою.
- Дуже шкода що твій братик/сестричка помер. Та ми можемо за нього помолитися/запалити свічку/згадати. Зробімо у пам'ять про твого братика/сестричку щось радісне чи світле й приємне (заспівати пісню, намалювати малюнок, запалити свічечку, посадити квітку тощо)
- Тато багато мовчить, бо йому дуже сумно. І я часто плачу також через це. Ми усі сумуємо, коли хтось, кого ми любимо, помирає.
- Ти вже не можеш бачити сестричку/братика, але можеш зберігати спогади про малюка у своєму серці. Пам'ять про душу живе у нас.
- Якщо тобі стане дуже сумно, скажи мені про це. Ми можемо запалити свічечку і поговорити про братика/сестричку.
- Твій братик/сестричка помер. Він не може говорити й гратися з тобою. Не зміг приїхати до тебе. Але ми ніколи його не забудемо.
- Сльози – це мило для душі. Плач, скільки тобі потрібно. Я з тобою. Я буду поруч.
- Смерть – це завжди сумно. Коли чуємо про смерть, до нашого серця приходять смуток, розлука, самотність, злість, можливо, образа. Їх не треба боятися.
Розкажи мені, як ти.
Про що думаєш.
Що відчуваєш.
Розкажи, і ми їх відпустимо. Бо вони хочуть бути почутими.
Доки ти втікатимеш від них, доти бігтимуть за тобою. Зупинися і подивись їм очі. Вони теж зупиняться. Побудуть з тобою. І підуть. Але також можемо створити коробку-схованку для дуже сильних емоцій чи думок, про які хочеш поговорити трохи пізніше. Ми їх запишемо на картці і поки що покладемо у цю коробку. Але потім обов'язково поговоримо про них й також відпустимо.
12. Обирайте життя!
Говорячи з дитиною про смерть, говоріть так, щоб вона відчувала: ви обираєте життя! Старайтеся пригадати якомога більше приємних моментів про життя братика/сестрички і про ваше життя з малюком.
Навіть якщо дитя прожило всього декілька місяців у маминому животику, воно встигло подарувати усім навколо багато радості. Радості від його існування, його життя. Воно подарувало багато любові. І ви усі віддали йому не менше тепла, любові та щастя. І його любов залишається у наших серцях назавжди.
13. Говоріть, читайте, грайтеся! Моліться…
Читайте дітям терапевтичні казки й оповідання про смерть.
Малюйте воду й море.
Малюйте хвилі: від бурхливих до спокійних. Грайте ігри з водою.
Висаджуйте «нові життя» - квіти, дерева, кущі.
Відпускайте по річні паперові кораблики.
Відпускайте в небо повітряні кульки.
Відпускайте з кульками й корабликами ваші почуття, думки, слова…
Грайте ігри, де будуть люблячі обійми, веселі масажики чи ніжні доторки до тіла. Допоможіть дитині пережити непрості емоції також за допомогою її тіла. І даруйте їй мільйони обіймів!
Зробіть дерево роду (обов'язково із немовлятком, яке зараз на Небесах).
Говоріть з дітьми про те, що таке душа. Про люблячого Ангела-Охоронця. Про Божу любов. Увечері перед сном згадуйте прожитий день і всі теплі спогади, які ви переживали. Усе, за що ви дуже вдячні сьогодні.
Дбайте про ресурс. Дорослих та дітей. якщо ви віруюча людина, моліться! Якщо ж ви не практикуєте, знайдіть той спосіб, який допоможе вам прийти у мир з власними нмоціями тьа допомогти вашій дитині.
14. Чи може дитина бути присутня на похороні?
Так, може. Але якщо поруч буде мудрий люблячий дорослий. Який зуміє їй розповісти усе, що відбуватиметься на цвинтарі. Який у процесі поховання буде поруч і пояснюватиме їй усе, про що вона запитає. Який зможе перекладати їй «мовою слів» емоції інших людей, які сильно плакатимуть чи сумуватимуть. Який попередить дитину про те, що люди можуть сильно плакати, бо їхній смуток і їхня любов до померлої дитини дуже великі. Який допоможе дитині відчути себе також однією із частин спільноти, що переживає скорботу. Оплакує смерть. Та обирає життя.
15. Говоріть: розмови про смерть допомагають розсіяти страх, а не вводять у стан жаху
Так, говорити зі дітьми про смерть складно. Але життєво необхідно.
Відвага дорослого розпочати з дитиною відверту та спокійну розмову про смерть братика/сестрички – прояв батьківської мудрості та безмежної любові.
Страх зашкодити дитині цією розмовою – більше страх батьків. Тож, відпустіть, передусім, свій страх.
Кожна розмова про смерть, кожна відважно прожита непроста емоція, кожне вислухане дитяче запитання чи чесна відповідь дорослого повертають нас до життя. Життя, яке триває.
Бо не страшно померти. Страшно так і не почати жити. Чи не продовжити жити після смерті малятка, на яке ви так чекали. Малятка, яке подарувало вам безмежну кількість любові для того, аби ви жили й раділи далі.
Наталія Сиротич,
кандидат педагогічних наук, психолог, арт-терапевт,
член Асоціації дитячих та сімейних психологів України,
член Української Асоціації Християнської Психології,
фахівець з волонтерства Благодійного фонду «Карітас-Київ»
_____________________________________________________
Хочу щоб таких матеріалів було більше!
ПІДТРИМАТИ ОПІКУ АНГЕЛА
_____________________________________________________
БЛОГ
ГОЛОВНА СТОРІНКА ОПІКИ АНГЕЛА
Однак, існує ще одна вужча тема, з якої непросто знайти інформацію-поради для батьків. Про те, як розповісти дитині про смерть новонародженого чи ненародженого братика/сестрички.
Братика/сестрички, які народилися вчасно, та чомусь «відпустили» додому маму саму.
Або братика/сестрички, які прожили у мами під серцем лише декілька тижнів чи місяців.
Чи які тривалий час жили в пологовому будинку під наглядом лікарів, яким можна було махати ручкою через скло, але які все ж не приїхали додому в своє ліжечко…
Розмови про це не можуть бути «німими», забороненими. Бо дитина навіть у мовчанні й сльозах дорослого відчитуватиме біль, смуток, страх чи гнів. У батьківських поглядах, виразах облич, голосі, діях.
Але! Відчитуватиме у своєму дитячому «трактуванні», а, отже, не завжди правдиво та безпечно. А ще, засвоїть, що смерть – це не частина життя, а щось дуже погане. Про що ніколи не можна говорити й чого варто боятися завжди.
А ще, відчуватиме високий рівень тривоги. Бо не знатиме, як саме втішити батьків, від чого їх розрадити, у чому підтримати.
З дітьми про смерть говорити потрібно.
І це під силу усім батькам. Саме батьки - найближчі люди своєї дитини - здатні «підняти» й обговорити цю наче «непідйомну тему». Саме батьківська любов на стільки сильна й витривала, що не боїться жодних тягарів. Не боїться глянути дитині в очі, вислухати її запитання й промовити перше слово. А далі – усі інші слова, речення, історії… Болючі, але з любов'ю… Сумні, але зцілюючі… Непрості, але правдиві… Слово за словом. Крок за кроком. До спокою, довіри і «нестраху».
Кілька важливих порад, які можуть полегшити ці непрості дитячо-батьківські діалоги:
1. Говоріть одразу.
Говоріть з дітьми про смерть новонародженого малюка одразу. Не через тиждень, місяць, роки. Одразу після повернення з лікарні.
2. Говоріть, навіть якщо не сказали одразу.
Якщо так сталося, що про смерть братика/сестрички довго замовчувалося, все ж поговоріть про це. І поясніть дитині, чому не розповіли раніше.
Можете відверто зізнатися в тому, що боялися її засмутити. Або що самі були настільки засмученими, що Вам було важко розповісти про це.
Якщо дитина проявлятиме злість, образу, обійміть та попросіть вибачення. Вміти перепросити – це особлива мужність й сила, яка є даром усіх люблячих і мудрих батьків.
Якщо самі відчуватимете провину за те, що не розповіли одразу, уявно замініть її на відповідальність. Провина – це пальне, яке спалює само себе, й не дає Вам зрушити з місця. Відповідальність – це вибір діяти, виправляти помилки, йти далі, жити: навіть якщо дуже малими кроками.
Тому фразу «Чому ж я цього не розповіла раніше?» замініть на «Так, я цього не розповіла вчасно. Отож, що можу тепер з цим зробити? Як діятиму далі? Як розповім тепер?».
Страх «розповісти одразу» може бути спричинений страхом дорослих травмувати дитину своєю розповіддю (бо дуже люблять її і хочуть вберегти від будь-якого болю). Або тим, що батьки не хочуть ще раз усе згадувати й «повертатися в минуле». Або, переживаючи горе й скорботу, батьки відчували сильний душевний біль, який втамувати самостійно було дуже непросто. І вони потребували підтримки духівника, психотерапевта чи іншої людини.
3. Говоріть, навіть якщо дитина померла давно.
Якщо Ваш малюк помер давно, і якщо Ви уже після його смерті народили інших дітей, усе ж колись потрібно дітям розповісти про те, що у них є на Небесах ще одна сестричка чи братик.
4. Не був, а є.
У розмові про смерть малятка, не використовуйте слів «був», «була». Бо цей братик/сестричка є. Є на Небесах. «Ти маєш братика/сестричку на Небесах». Одна мама розповідала, як була якось на прийомі у лікаря зі старшим сином. Лікар запитав у хлопця, скільки в сім'ї дітей. На що той відповів: «Нас троє. Але один помер».
5. Любіть та оплакуйте разом з дітьми
Важливо, щоб діти знали: у сім'ї люблять померлу дитину. Люблять і оплакують.
Можете визначити особливе місце в домі, де буде куточок пам'яті малюка. Розмістити там фото немовлятка (якщо воно є) або якусь особливу статуетку-серденько, свічечку.
Доглядаючи за могилою братика/сестрички, дитина може обрати якійсь особливі квіти, які висаджуватиме з теплом та любов'ю до малечі.
Одна мама розповідала, що якось сказала синові, що любить його найбільше з усіх дітей на світі. На що хлопчик відреагував запитанням «А сестричку що, не любиш?» (маючи на увазі померлу сестричку-немовля).
6. Враховуйте вік дитини.
Говоріть такими словами, які вона зрозуміє. Просто й доступно.
Можливо, у 15 років ви розкажете їй більше деталей щодо причини смерті її братика/сестрички, однак 3-річоному малюку варто сказати кілька зрозумілих та простих фраз. Без медичних термінів й без тривожних образів.
Пам'ятайте: у різному віці діти по-різному сприймають смерть.
Так, до 5 років, дошкільнята можуть уявляти смерть як щось тимчасове, що піддається ремонту. Тому вони не завжди можуть зрозуміти, що таке смерть. Але це не означає, що їм не треба про неї розповідати. Може бути таке, що після почутої новини про смерть братика чи сестрички вони спокійно підуть гратися (проживаючи почуте по-своєму – у грі).
І все ж важливо озвучити їм правду!
У 5-9 років діти починають бачити й розуміти, що живі створіння помирають і відходять кудись безповоротно. Діти 9-12 років, зазвичай, сповна усвідомлюють неминучість смерті для кожного.
7. Говоріть не лише словами
Враховуйте тон вашого голосу й інтонації! Для дітей вони часто значно важливіші за ваші слова. Тому надзвичайно важливо не лише те, що ви скажете, а те, як ви це скажете. Якщо ваш голос тремтітиме від страху травмувати дитину страшною звісткою, дитина це відчує і справді може відчути сильну тривогу й страх. Тому налаштуйте себе на розмову, сповнену любові, а не страху. Говоріть на рівні очей дитини. Якщо вона не проти, можете тримати її за руку.
8. Говоріть про почуття
Враховуйте, «обіймайте», приймайте, любіть свої почуття й емоції! Перекладайте дитині «мовою слів» ваші емоції.
Якщо не можете стримати сліз, спокійно поясніть дитині, чому плачете. Зізнайтеся, довіртеся їй. Дитина не завжди розуміє поняття «душевного болю», але ви можете сказати їй, що сльози – це як мило для душі. Як бальзам для рани. Рани, яка потребує перев'язок й цього «бальзаму» для легшого загоєння.
Скажіть, що коли ми вдаряємося в коліно чи руку, можемо сильно розплакатися від болю. І це нормально. Так само, як нормально плакати від душевного болю.
Скажіть, що, коли хтось дуже близький та люблений нами помирає, нам може бути сумно. Ми можемо плакати чи навіть сердитися.
Поговоріть з дітьми про емоції й почуття в горі. Про те, що відчуваєте ви і вона. Пам'ятайте: жодні емоції у скорботі не заборонені! Але їх заборонено неконструктивно (так, що нашкодить мені чи іншим) проявляти. Тому їх важливо назвати і мудро проявити.
Але!!! Слідкуйте за тим, аби у присутності дитини занадто довгий час не перебувати у стані депресії. Можливо, інколи, якщо є можливість подбати про дитину комусь з рідних, батькам, що переживають скорботу, варто якийсь час побути наодинці з самими собою та Богом.
І ще. Забудьте про фрази «Не переймайся!», «Не сумуй», «Не хвилюйся»…
9. На дитячі запитання відповідайте любов'ю
Дитина може задавати вам багато запитань щодо смерті братика/сестрички. Не бійтеся їх. Відповідайте любов'ю.
Пам'ятаючи, що дитина, зазвичай, не ставитиме запитань, на які не готова почути відповідей. Ви також можете відверто зізнатися, що не маєте відповідей на деякі з її запитань. Оскільки, бувають такі запитання, відповіді на які ми можемо отримати лише через багато років.
Один чоловік розповідав, як дитина «закидала» його запитаннями, на частину з яких просто не мав відповідей. Тоді зітхнув, розвів руками і зізнався: «Не знаю…». На що дитина сказала: «Не хвилюйся! Просто нагадай мені, будь ласка, щоб, коли ми будемо в Небі, я ці запитання поставила Богові. Гаразд?»
А ще, дитина може задавати вам одні й ті ж запитання по кілька разів. Відповідайте на них ще раз і ще раз. Для кращого проживання сильних почуттів й зниження рівня тривоги, дитині важливо дещо чути від люблячих батьків ще раз і ще раз. Пам'ятайте: дитяча психіка не є зовсім беззахисною! Вона працює так, що захищає дитину від травмування. Тому дитина сприйме із Ваших слів на стільки, на скільки здатна буде сприйняти.
Але на деякі запитання можете скористатися ще й таким варіантом відповіді: «Ти задав дуже цікаве запитання… Я б ніколи не додумався про таке запитати… Не забудь його, будь ласка, і нагадай мені завтра (через тиждень…). Я подумаю, або Я пошукаю відповідь на нього в одній важливій книзі (або запитаю свого знайомого, який точно знає відповідь на нього…)».
10. Обережно з метафорами й порівняннями!
Уникайте метафор, порівнянь, образів, які в уяві вашої дитини можуть виглядати по-іншому, ніж у вашій. Ось низка фраз, яких не варто казати:
- «Бог забрав твого братика/сестричку. І, коли забере нас, ми познайомимося з малюком». Після такої фрази дитина може відчувати образу на Бога, або боятися своєї смерті чи смерті батьків.
- «Твій братик/сестричка заснули назавжди». Важливо казати одне слово – помер. Не заснув! Оскільки, після фрази «заснув назавжди» у дитини може виникнути страх засинання чи страх сну, у якому вона теж може померти.
- «Твій братик/сестричка завжди дивляться на тебе з небес». Будьте обережні з цією фразою. Бо дитина може сприйняти братика за наглядача, що пильно слідкує за нею.
- «Твій братик/сестричка тепер ангел». Часто померле немовлятко батьки називають «ангелом». Це тепла метафора для мами чи тата. Однак, образ брата/сестрички-ангелика не зовсім доречний у розмовах з дітьми.
Деякі батьки, наприклад, вживають такі фрази: «Він одягнув крила і полетів до Неба», «Він тепер ангел, дивиться на тебе з Неба» тощо. Так, наприклад, подібні фрази дошкільнята сприймуть дуже буквально. Адже у них наочно-образне мислення, а, отже, усе хочуть побачити, торкнутися, спробувати. Існує навіть небезпека того, що вони вирішать: для того, аби літати і бути ангелом, просто потрібно померти. Сили душевного болю від втрати й смерті вони ще також не здатні відчути на рівні з дорослими, тому й «померти» для них може бути не чимось надто страшним. Сучасні комп'ютерні ігри, мультфільми взагалі пропагують життя з правом на кілька смертей…
11. Говоріть просто й правдиво. Але не мовчіть!
Аби пережити біль втрати, нам потрібно говорити й «виймати» цей біль назовні через наші слова. Поясність дитині, як виглядає життя багатьох живих створінь. Скажіть, що смерть – природне закінчення життя старенької людини. Але, коли помирає маленька чи молода людина, нам стає особливо сумно. Проте, такі смерті трапляються нечасто.
Ось фрази, які в діалогах з дітьми про смерть радять вживати психологи. Фрази, які вам можуть згодитися в діалозі з дитиною про смерть її новонародженого чи ненародженого братика/сестрички:
- Я вірю в те, що твій братик (сестричка) зараз з Богом(на Небасах).
- Хтось помирає пізніше, хтось швидше. Більшість людей живуть дуже довго. Але деякі – ні. Ми з тобою плануємо жити довго. І ще багато всього хорошого встигнути й зробити.
- Ти запитуєш, чи я також не помру? Я вірю в те, що житиму ще довго. І що піклуватимусь про тебе, дбатиму, допомагатиму з тим, що тобі буде потрібно. Ми житимемо довго й радісно. Але, навіть якщо станеться так, що я помру, є багато інших людей, які зможуть турбуватися про тебе й любитимуть тебе.
- Бувають різні хвороби. Іноді якась непроста хвороба може спричинити смерть. Але смерть – це завжди непередбачувано. Навіть якщо людина хворіє, вона не знає, коли помре. Але я сподіваюся, що ти і ми будемо жити довго. І переживемо ще багато-багато радісних подій! (акцент на житті й радості!). Наш організм сильний, і дуже відважно бореться з різними хворобами.
- Ні, смерть не заразна. І вона не є людиною, що приходить і забирає когось. Але вона є неминучою. Смерть – це природньо.
- Тобі нічого не загрожує! Ти у безпеці. Я з тобою.
- Дуже шкода що твій братик/сестричка помер. Та ми можемо за нього помолитися/запалити свічку/згадати. Зробімо у пам'ять про твого братика/сестричку щось радісне чи світле й приємне (заспівати пісню, намалювати малюнок, запалити свічечку, посадити квітку тощо)
- Тато багато мовчить, бо йому дуже сумно. І я часто плачу також через це. Ми усі сумуємо, коли хтось, кого ми любимо, помирає.
- Ти вже не можеш бачити сестричку/братика, але можеш зберігати спогади про малюка у своєму серці. Пам'ять про душу живе у нас.
- Якщо тобі стане дуже сумно, скажи мені про це. Ми можемо запалити свічечку і поговорити про братика/сестричку.
- Твій братик/сестричка помер. Він не може говорити й гратися з тобою. Не зміг приїхати до тебе. Але ми ніколи його не забудемо.
- Сльози – це мило для душі. Плач, скільки тобі потрібно. Я з тобою. Я буду поруч.
- Смерть – це завжди сумно. Коли чуємо про смерть, до нашого серця приходять смуток, розлука, самотність, злість, можливо, образа. Їх не треба боятися.
Розкажи мені, як ти.
Про що думаєш.
Що відчуваєш.
Розкажи, і ми їх відпустимо. Бо вони хочуть бути почутими.
Доки ти втікатимеш від них, доти бігтимуть за тобою. Зупинися і подивись їм очі. Вони теж зупиняться. Побудуть з тобою. І підуть. Але також можемо створити коробку-схованку для дуже сильних емоцій чи думок, про які хочеш поговорити трохи пізніше. Ми їх запишемо на картці і поки що покладемо у цю коробку. Але потім обов'язково поговоримо про них й також відпустимо.
12. Обирайте життя!
Говорячи з дитиною про смерть, говоріть так, щоб вона відчувала: ви обираєте життя! Старайтеся пригадати якомога більше приємних моментів про життя братика/сестрички і про ваше життя з малюком.
Навіть якщо дитя прожило всього декілька місяців у маминому животику, воно встигло подарувати усім навколо багато радості. Радості від його існування, його життя. Воно подарувало багато любові. І ви усі віддали йому не менше тепла, любові та щастя. І його любов залишається у наших серцях назавжди.
13. Говоріть, читайте, грайтеся! Моліться…
Читайте дітям терапевтичні казки й оповідання про смерть.
Малюйте воду й море.
Малюйте хвилі: від бурхливих до спокійних. Грайте ігри з водою.
Висаджуйте «нові життя» - квіти, дерева, кущі.
Відпускайте по річні паперові кораблики.
Відпускайте в небо повітряні кульки.
Відпускайте з кульками й корабликами ваші почуття, думки, слова…
Грайте ігри, де будуть люблячі обійми, веселі масажики чи ніжні доторки до тіла. Допоможіть дитині пережити непрості емоції також за допомогою її тіла. І даруйте їй мільйони обіймів!
Зробіть дерево роду (обов'язково із немовлятком, яке зараз на Небесах).
Говоріть з дітьми про те, що таке душа. Про люблячого Ангела-Охоронця. Про Божу любов. Увечері перед сном згадуйте прожитий день і всі теплі спогади, які ви переживали. Усе, за що ви дуже вдячні сьогодні.
Дбайте про ресурс. Дорослих та дітей. якщо ви віруюча людина, моліться! Якщо ж ви не практикуєте, знайдіть той спосіб, який допоможе вам прийти у мир з власними нмоціями тьа допомогти вашій дитині.
14. Чи може дитина бути присутня на похороні?
Так, може. Але якщо поруч буде мудрий люблячий дорослий. Який зуміє їй розповісти усе, що відбуватиметься на цвинтарі. Який у процесі поховання буде поруч і пояснюватиме їй усе, про що вона запитає. Який зможе перекладати їй «мовою слів» емоції інших людей, які сильно плакатимуть чи сумуватимуть. Який попередить дитину про те, що люди можуть сильно плакати, бо їхній смуток і їхня любов до померлої дитини дуже великі. Який допоможе дитині відчути себе також однією із частин спільноти, що переживає скорботу. Оплакує смерть. Та обирає життя.
15. Говоріть: розмови про смерть допомагають розсіяти страх, а не вводять у стан жаху
Так, говорити зі дітьми про смерть складно. Але життєво необхідно.
Відвага дорослого розпочати з дитиною відверту та спокійну розмову про смерть братика/сестрички – прояв батьківської мудрості та безмежної любові.
Страх зашкодити дитині цією розмовою – більше страх батьків. Тож, відпустіть, передусім, свій страх.
Кожна розмова про смерть, кожна відважно прожита непроста емоція, кожне вислухане дитяче запитання чи чесна відповідь дорослого повертають нас до життя. Життя, яке триває.
Бо не страшно померти. Страшно так і не почати жити. Чи не продовжити жити після смерті малятка, на яке ви так чекали. Малятка, яке подарувало вам безмежну кількість любові для того, аби ви жили й раділи далі.
Наталія Сиротич,
кандидат педагогічних наук, психолог, арт-терапевт,
член Асоціації дитячих та сімейних психологів України,
член Української Асоціації Християнської Психології,
фахівець з волонтерства Благодійного фонду «Карітас-Київ»
_____________________________________________________
Хочу щоб таких матеріалів було більше!
ПІДТРИМАТИ ОПІКУ АНГЕЛА
_____________________________________________________
БЛОГ
ГОЛОВНА СТОРІНКА ОПІКИ АНГЕЛА